Додай до себе!
08.11.2013
       .jpg                                                                Додай до себе!

 

                                             

                                          Редактор "Сучасника"

 

поет Н. А. Некрасов запропонував И. М. Сєченову виступити на сторінках журналу з розгорнутим повідомленням про найбільш пекучі проблеми природознавства. Сєченов Написав трактат, якому дали на-зву "Спроба увести фізіологічні основи в психічні процеси". Цензура заборо-нила друкувати це твір, але ця робота була надрукована в "Медичному вісни-ку” під сугубо фізіологічним заголовком "Рефлекси головного мозку", а в 1866 році вона була надрукована окремим виданням. У своєму трактаті, що з'явився, по вираженню И. П. Павлова, "геніальним змахом російської науко-вої думки" И. М. Сєченов затверджував, що основу усіх без винятку проявів психічного життя людини складає рефлекторна діяльність головного мозку. "Він, цей науковий психолог відкинув філософські теорії про душу і прямо взявся за вивчення матеріального субстрату психічних явищ-нервових проце-сів" - писав В. И. Ленін. Експериментальні факти і спостереження привели И. М. Сєченова до переконання про існування трьох основних механізмів, що формують цілісну діяльність мозку. Це "чисто відбивний апарат", тобто сукупність структур, що забезпечують надходження нервових сигналів у мозок, їхню переробку і передачу виконавчим органам, механізми центрального гальмування й особ-ливі станції посилення рефлекторних актів. У праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І. М. Сєченов дійшов висно-вку, що «...всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Психічні явища за І. М. Сєченовим трактуються як регулятори, відповіді мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму) дії (подразники). Це приводить до активності людини, яка опосередковується іншими пси-хічними явищами (почуття, воля, пам'ять тощо) і проявляється в різній пове-дінці людей. Ці важливі теоретичні положення були експериментально підтверджені й конкретизовані І. П. Павловим (1849-1936). У середині минулого століття вже ні в кого не виникало сумнівів про чі-льну ролі нервової системи в керуванні життєдіяльністю організму. Не стіль-ки для простоти, скільки через очевидну резонність у ній було виділено 2 відділи: центральний і периферичний. Центральна нервова система (ЦНС) захована в кісткові футляри: у чере-пі розташовується головний мозок, а в каналі хребетного стовпа спинний. У головному мозку виділяють декілька "поверхів", на кожнім з який відбува-ється цікава і дуже не проста робота. Довгастий мозок уміщає в собі центри найголовніших функцій організму: подиху, серцебиття, підтримка судинного тонусу (тобто артеріального тиску), захисних реакцій (кашлю, моргання, сльозовиділення, блювоти), деяких видів обміну. У ньому і наступному від-ділі головного мозку мосту закладені ядра більшості черепно-мозкових нер-вів, що відповідають за міміку людини, слух, чутливість шкіри обличчя, ков-тання, функціонування більшості внутрішніх органів. Мозочок контролює координацію рухів, підтримку м'язового тонусу. Розташований далі середній мозок керує рухами очних яблук, на більш високому рівні контролює діяль-ність кістякових м'язів і їхній тонус, включається в "утворення" емоцій, за-безпечує слухові і зорові орієнтовні рефлекси. Проміжний мозок, на думку дарвіністів, на зорі еволюції був головнокомандуючим у нервовій системі, тому несе в собі функції другого пілота в сприйнятті всіх сигналів із зовніш-нього і внутрішнього середовища (таламуси) і регуляції органів і систем (гі-поталамуси). А перший пілот - великі півкулі. Вищий аналіз, найтонша обро-бка інформації, що надходить, детальна розробка відповідних дій - функція великих півкуль головного мозку й у першу чергу їхньої сірої речовини - ко-ри і підкіркових ядер. Другий орган ЦНС - спинний мозок - улаштований, можливо, менш складно, але саме він є основою нервової регуляції процесів життєдіяльності (див мал.). Анатомію спинного мозку простіше вивчати на поперечному роз-різі, тому що при цьому видні і зовнішні і внутрішні риси будівлі. Уздовж всього органа, довжина якого 41-45 см, попереду і позаду проходять 2 втяг-нення: більш глибоке попереду - серединна щілина (1), подрібніше - задня серединна борозна (2). Кожна з половинок, що утворилися, розділяється на 3 канатики: передній (3), середній (4) і задній (5), утворені білою речовиною. З границі між переднім і середнім канатиком виходить передній корінець спинномозкового нерва (6), а з границі між середнім і заднім - задній корі-нець (7), що створюють разом сам спинномозковий нерв (8). На задньому ко-рінці розташовується стовщення - спинномозковий ганглій, чи вузол (9). У самому спинному мозку розташований центральний канал - порожнина, по якій тече спинномозкова рідина (10). Навколо каналу знаходиться сіра речо-вина, що утворює передні (11) і задні (13) рога, до яких у грудному і попере-ковому відділах приєднуються бічні роги (12). Сіра речовина і ганглії утво-рені скупченнями тіл нейронів, а все інше (біла речовина, корінці, нерви) - лише відростки нервових кліток, тобто волокна. Мал.: Спинний мозок. Периферична нервова система поєднує в собі всю іншу нервову систему, тобто усе, крім головного і спинного мозку. Це нерви, ганглії, нервові спле-тення. Ми вже називали два джерела периферичної нервової системи – ті що починаються від головного мозку: черепно-мозкові нерви, і ті що починають-ся від спинного - спинномозкові нерви. Таким чином, ЦНС керує всіма сто-ронами нашого життя за посередництвом периферичної нервової системи. У нервовій системі відділ (який включає і нерви, і деякі структури в спинному і головному мозку), що керує роботою опорно-рухового апарата, тобто кісток, суглобів і поперечно - смугастих м'язів, називається соматич-ною нервовою системою (від греч. soma - тіло). А відділ (що також склада-ється з елементів як центральної, так і периферичної нервової системи), який контролює діяльність внутрішніх органів і судин називається вегетативною нервовою системою. Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою безлічі спеці-альних тілесних пристроїв. Одні з них сприймають впливи, інші - перетво-рять їх у сигнали, будують план поведінки і контролюють його, треті - дода-ють поводженню енергію і стрімкість, четверті - приводять в рух м'язи і т.д. Уся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі і рішення життєвих задач. Свідомість є вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в трудовій діяльності, при постійному спілкуванні (за допомогою мови) з іншими людьми. У цьому змісті свідо-мість, як це підкреслювали класики марксизму, є "суспільний продукт", сві-домість є не що інше, як усвідомлене буття. Можна виділити чотири основних характеристики свідомості: Перша його характеристика дана вже в самій її назві: свідомість. Людсь-ка свідомість містить у собі сукупність знань про навколишній світ. К. Маркс писав: "Спосіб, яким існує свідомість і яким щось існує для нього, це - знан-ня". У структуру свідомості, таким чином, входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесені відчуття і сприйняття, пам'ять, уява і ми-слення. За допомогою відчуттів і сприйнять при безпосереднім відображенні подразників, що впливають на мозок, у свідомості складається почуттєва ка-ртина світу, яким він представляється людині в даний момент. Пам'ять дозволяє відновити у свідомості образи минулого, уява - будує образні моделі того, що є об'єктом потреб, але відсутній у даний час. Мис-лення забезпечує рішення задач шляхом використання узагальнених знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад кожного з зазначе-них психічних пізнавальних процесів, неминуче стають розладом свідомості. Друга характеристика свідомості - закріплене в ньому виразне розріз-нення суб'єкта й об'єкта, тобто того, що належить до "я" людини і його "не - я". Людина, вперше в історії органічного світу відокремившийся з його і про-тиставив себе навколишньому, продовжує зберігати у своїй свідомості це протиставлення і розходження. Він єдиний серед живих істот здатний здійс-нювати самопізнання, тобто звернути психічну діяльність на дослідження самого себе. Людина робить свідому самооцінку своїх вчинків і самого себе в цілому. Відділення "я" від "не - я" - шлях, що проходить кожна людина в ди-тинстві, здійснюється в процесі формування самосвідомості людини. Третя характеристика свідомості - забезпечення цілеспрямованої діяль-ності людини. У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються і зважуються її мотиви, приймаються вольові рішен-ня, враховується хід виконання дій і вносяться в нього необхідні корективи і т.д. К. Маркс підкреслював, що "людина не тільки змінює форму того, що дано природою; у тім, що дано природою, він здійснює разом з тим і свою свідому мету, що як закон визначає спосіб і характер його дій і якій він пови-нний підкоряти свою волю". Усяке порушення в результаті хвороби чи по якихось інших причинах можливості здійснювати цілеспрямовану діяльність, її координацію і спрямованість розглядається як порушення свідомості. Нарешті, четверта характеристика свідомості - включення в його склад визначеного відношення. "Моє відношення до мого середовища є моя свідо-мість", - писав К. Маркс. У свідомість людини неминуче входить світ почут-тів, де знаходять висвітлення складні об'єктивні і насамперед суспільні від-носини, у які включена людина. У свідомості людини представлені емоційні оцінки між особистісних відносин. І тут, як і в багатьох інших випадках, па-тологія допомагає краще зрозуміти сутність нормальної свідомості. При де-яких психічних захворюваннях порушення свідомості характеризується саме розладом у сфері почуттів і відносин: хворий ненавидить матір, що до цього гаряче любив, зі злістю говорить про близьких людей і т.д. Нижчий рівень психіки утворить несвідоме. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, о впливі яких лю-дина не усвідомлює. Залишаючись психічним (звідси ясно, що поняття пси-хіки ширше, ніж поняття "свідомість", "соціальне"), несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій утрачається повнота орієнту-вання в часі і місці дії, порушується мовне регулювання поводження. У не-свідомому, у відмінності від свідомості, неможливий цілеспрямований конт-роль людиною тих дій, що він робить, неможлива й оцінка їхнього результа-ту. В область несвідомого входять психічні явища, що виникають у сні (сновидіння); відповідні реакції, що викликаються що не відчутним, але реа-льно впливаючим подразниками ("субсенсорні" чи "субцептивні" реакції); рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню автоматизу-валися і тому більш неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, у яких відсутня свідомість мети, та ін. До несвідомих явищ відносяться і деякі пато-логічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації і т.д. Було б не вірно на тій підставі, що несвідоме - це протилежне свідомос-ті, дорівнювати його до тваринної психіки. Несвідоме - це настільки ж спе-цифічно людський психічний прояв, як і свідомість, вона детерміновано сус-пільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відображення світу в мозку людини. Саморегулювання, починаючи з елементарної подразливості, знаходить свій вищий розвиток у творчому розумі людини. Чим вище способи відображення, тим більше звільняється людина від безпосереднього впливу середовища. Поводження людини характеризується здатністю абстрагуватися від да-ної конкретної ситуації і передбачати наслідку, що можуть виникнути в зв'яз-ку з цією ситуацією. Таким чином, конкретне, практичне мислення тварин підкоряє їхньому безпосередньому враженню від даної ситуації, здатність людини до абстрак-тного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Лю-дина здатна відбивати не тільки безпосередні впливи середовища, але і ті, ко-трі його очікують. Людина здатна діяти відповідно пізнаній необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини. Друга відмінність людини від тварини полягає в його здатності створю-вати і зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза конкретною ситуацією тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряд-дя, не зберігає його взапас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль у даній си-туації, воно відразу перестане існувати як знаряддя для мавпи. Таким чином тварини не живуть у світі постійних речей. Крім того, використання знаряддя тваринами ніколи не відбувається колективно - у кращому випадку мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима. У відмінності від тварини людин створює знаряддя по заздалегідь про-думаному плану, використовує його по призначенню і зберігає його. Людина живе у світі відносно постійних речей. Людина користається знаряддям спі-льно з іншими людьми, він запозичає досвід використання знаряддя в одних і передає його іншим людям. Третя відмітна риса психічної діяльності людини - передача суспільного досвіду. І тварина і людина мають у своєму арсеналі відомий досвід поколінь у виді інстинктивних дій на визначеного типу подразник. І той і іншій здобу-вають особистий досвід у всіляких ситуаціях, що пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Суспільний досвід займає до-мінуюче місце в поводженні окремої людини. Психіку людини в найбільшій мері розвиває переданий йому суспільний досвід. З моменту народження ди-тина опановує способами вживання знарядь, способами спілкування. Психіч-ні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі, власне людські, функції (довільна пам'ять, довільна увага, абстрактне мис-лення). У розвитку почуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, укладений спосіб найбільш адекватного відображення дійсності. Тому четвертим, дуже істотним розходженням між тваринами і людиною є розходження в почуттях. Звичайно, і людина і вища тварина не залишаються байдужними до того, що діється навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у тварин і в людини визначені види відчуттів до того, що впливає - позитивні чи негатив-ні емоції. Однак тільки в людині може бути укладена розвита здатність спів-чувати горе і радість іншої людини. Найважливіші відмінності психіки людини від психіки тварини поляга-ють в умовах їхнього розвитку. Якщо протягом розвитку тваринного світу розвиток психіки йшов за законами біологічної еволюції, то розвиток власне людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без спілкування із собі подібними не буде розвинених, власне людських почуттів, не розів'ється зда-тність до довільної уваги і пам'яті, здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість. Про це свідчать випадки виховання люд-ський дітей серед тварин. Так, усі діти – „маугли” виявляли примітивні тваринні реакції, і в них не можна було знайти ті особливості, що відрізняють людину від тварини. У той час як маленька мавпочка, волею случаю чи залишившись одна, без череди, усе рівно буде виявляти себе як мавпочка, людина тільки тоді стане люди-ною, якщо його розвиток проходить серед людей. Людська психіка підготовлялася всім ходом еволюції матерії. Аналіз розвитку психіки дозволяє нам говорити про біологічні передумови виник-нення свідомості. Чим розвиненіша нервова система живої істоти, тим розвиненіша її пси-хічна діяльність. Остання досягла найвищого ступеня свого розвитку у лю-дини з її найскладніше побудованим мозком, її свідомістю, що є результатом не тільки біологічного, а й суспільно – історичного розвитку життя. Різноманітність психічних процесів, які відбуваються в діяльності лю-дини, та її психічних властивостей ставить нас перед потребою аналітично виділити їх види. Це допоможе нам краще зрозуміти людське психічне життя в цілому. З давніх-давен виділяють у психічному житті людини три його сфери або три класи психічних процесів і зв'язаних з ними властивостей, а саме: пі-знавальні, емоціональні і вольові. Принципом їх поділу є зміст і життєве зна-чення психічних процесів. До першої групи належать процеси, які переважно орієнтують людину в зовнішньому світі і в собі самій, дають їй відомості про його предмети і явища, їх зв'язки й відношення, до другої — процеси, в яких переважно виявляється ставлення людини до цього світу і до себе самої, до третьої групи — процеси, які полягають переважно в організації і регуляції їх практичних та інших дій. Класифікуючи психічні процеси, ми повинні зважати при цьому на їх єдність. Всі вони є формами активного відображення людиною об'єктивної дійсності. «Впливи зовнішнього світу па людину відбиваються в її голові, ві-дображаються в ній у вигляді почуттів, думок, спонук, проявів волі, словом - у вигляді «ідеальних прагнень». Всяке відображення, незалежно від його фо-рми, орієнтує людину в цьому світі, виявляє її ставлення до нього, спонукає до діяльності і регулює останню. Немає пізнання без переживання, а першого і другого - без прагнення. Психічна діяльність людини являє собою єдність пізнання, переживання і прагнення. Ця єдність виступає і в цілеспрямуванні, і в мотивації діяльності людини, і у виробленні та використанні її засобів, і в протіканні діяльності. Проте психічні процесії водночас і своєрідні. Тому ми повинні виявляти і те специфічне, що вносить кожен психічний процес в життя людини. Основними видами психічних процесів є відчуття, сприймання, па-м'ять, уява, мислення, мовлення, почуття, увага і вольові процеси. Характер-ні особливості цих процесів ми і розглянемо: ВІДЧУТТЯ. Предмети і явища зовнішнього світу мають багато різноманітних ознак, властивостей, якостей. Діючи на наш мозок, вони відображаються в ньому в формі відчуттів. Відчуття викликаються також процесами, що відбуваються в різних частинах нашого тіла. Відображаючись у мозку людини, вони сигналізують про різні зміни в діяльності внутрішніх органів, що становлять наше внутрішнє сере-довище. Відчуття є відображення в мозку людини окремих властивостей, якос-тей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори. Наші відчуття відображають об'єктивну реальність, тобто те, що існує незалежно від людства і від людських відчуттів. Такими відображеннями об'єктивної дійсності в нашому мозку є відчут-тя світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. д. Відчуття породжуються внаслідок дії матерії, що рухається, на органи чуттів людини. Вони є первинною формою відображення об'єктивної дійсно-сті в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок «живого споглядання» людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі власти-вості, особливості предметів і явищ об'єктивної реальності, вони дають нам перші відомості про них. Відчуття є дійсно безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом. Вони є кінець кінцем єдиним джерелом наших знань про цей світ і наше внутрішнє середовище. Інакше, як через відчуття, ми ні про які форми речо-вини і ні про які форми руху нічого дізнатися не можемо. Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і тварин з навколи-шнім середовищем. Відображаючи властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, вони орієнтують їх у цій дійсності і регулюють їх дії. Відчуття людини дуже різноманітні. Вони є відображенням різноманіт-ності властивостей предметів і явищ об'єктивної дійсності. Щоб краще розі-братися у цій різноманітності наших відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати. Відчуття поділяються на групи і види залежно від подразників, які їх ви-кликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання. Відповідно до цього їх можна поділити передусім на три групи: 1) екстероцептивні (одержувані ззовні), 2) інтероцептивні (одержувані з внутрішніх органів) і 3) пропріоцептивні (ті, що одержуються від рухових органів). У межах кожної з цих груп відчуття поділяються на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників. Адекватними нази-вають ті подразники, до сприймання яких даний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло - для ока, звукові ко-ливання - для вуха). Неадекватними (невідповідними) подразниками є ті аге-нти, до сприймання яких орган не пристосований і які звичайно його не збу-джують (наприклад, світло - для вуха, механічна дія - для ока і т. д.). До єкстероцептивних відчуттів належать: а) зорові, б) слухові, в) нюхові, г) смакові, д) дотикові (тактильні), е) термічні і є) больові відчуття; до інтер-оцептивних – органічні відчуття; до пропріоцептивних: а) кінестетичні і б) статичні. СПРИЙМАННЯ. Пізнання людиною світу, розпочинаючись з відчуттів, не обмежується ними. Людина не тільки відчуває окремі властивості предметів і явищ об'єк-тивної дійсності, що діють на її аналізатори, а й сприймає ці предмети і яви-ща в цілому. Процес відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють в даний момент на аналізатори людини, називається сприйман-ням. Предмети і явища світу існують поза людиною. В світі існують не якос-ті, а тільки речі, що мають якості, і до того ж безконечно багато якостей. Ді-ючи на людину цими якостями в їх взаємному зв'язку, предмети зовнішнього світу відображаються в її голові в формі образів. Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єк-тів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до склад-нішого і повнішого їх відображення. Якщо відчуття відображають окремі властивості або якості предметів і явищ об'єктивної дійсності, то сприймання є відображенням цих предметів і явищ в цілому, у взаємозв'язку їх властивос-тей і якостей. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо дзво-ник трамвая, що проходить по вулиці, музичну мелодію, оповідання, сприй-маємо букет пахучих троянд тощо. Повніше відображаючи предмети і явища навколишньої об'єктивної дій-сності, сприймання і дає більше для орієнтування в цій дійсності, пристосу-вання до неї і активної її зміни. Людина не могла б успішно взаємодіяти з своїм середовищем, якби її сприймання не давали їй правильного його відо-браження. Сприймання посідає необхідне місце в процесі пізнання людиною об'єк-тивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дій-сність. Як і відчуття, воно являє собою живе споглядання її предметів і явищ. Сприймання характеризується значною різноманітністю, що зумовлю-ється природою діючих об'єктів. В залежності від змісту об'єктів, форм їх іс-нування і аналізаторів, що відіграють провідну роль у відображенні цих об'-єктів, сприймання поділяють на ряд видів. Залежно від конкретного змісту об'єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової і художньої книги, картин, сценічних вистав, музики, скульптур, кінофільмів і т. д. Кожен із цих видів сприймання можна далі диференціювати відповідно до особливостей його змісту. Сприймані нами об'єкти існують у просторі, часі і русі. Відповідно до цих основних форм їх існування виділяють сприймання простору, сприйман-ня часу і сприймання руху. Залежно від того, який аналізатор відіграє провідну роль у сприйманні, виділяють такі його види: зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове. ПАМ'ЯТЬ Наші відчуття та образи сприймання, думки і по чуття, рухи та дії не зникають безслідно, а запам'ятовуються нами, закріплюються в нашому мо-зку, поступово утворюючи наш індивідуальний досвід. Цей досвід більш або менш тривало зберігається і при потребі відтворюється. Дещо при цьому й забувається. Процеси запам'ятання, зберігання, відтворення й забування різноманіт-ного досвіду і складають пам'ять людини. Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку закріплювати, зберігати та відновлювати сліди минулих вражень. Так, запам'ятання і збері-гання грунтуються на закріпленні утворюваних тимчасових нервових зв'яз-ків, забування - на їх гальмуванні, згасанні, відтворення - на їх відновленні. Пам'ять виконує важливі функції в житті й діяльності людини. В своїй діяльності людина завжди спирається на минулий досвід. Останній допома-гає їй не тільки краще орієнтуватися, але й заглядати в майбутнє. Багатство діяльності людини у великій мірі залежить від багатства її пам'яті. Значення пам'яті полягає передусім у можливості закріплення, зберігання і наступного використання людиною свого досвіду. Пам'ять є також необхідною умовою нагромадження людиною свого досвіду, бо все нове набувається нею на ос-нові її минулого досвіду. Тим самим пам'ять є необхідною умовою всього пси-хічного розвитку людини. Нові зрушення в розвитку психіки завжди грунту-ються на вже досягнутих результатах попереднього її розвитку, що зберіга-ються в мозку людини. Стежити за розвитком запам'ятованого - значить сте-жити за розвитком всього розумового складу людини (Сєченов). Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють чо-тири види пам’яті за її змістом: образну, словесно – логічну, рухову і емоціо-нальну. УЯВА Відображення людиною об'єктивної дійсності не вичерпується тими враженнями від предметів і явищ, які вона дістає в даний момент, і згадками про ті враження, які вона одержувала в минулому. В мозку людини форму-ються образи і таких об'єктів, яких вона сама безпосередньо не сприймає в даний момент і не сприймала в минулому. Так, слухаючи повідомлення по радіо, читаючи описи в газетах, ми уяв-ляємо собі різні епізоди з життя інших людей. Читаючи книги, ми створюємо собі образи різних реально існуючих місцевостей, людей, тварин, рослин та інших об'єктів, яких ми самі безпосередньо ніколи не сприймали. Нам дово-диться часто створювати образи і таких об'єктів, яких давно вже немає, уяв-ляти давно минулі події, свідками яких ми не були. Життя вимагає від нас створення образів і таких об'єктів, яких ще немає, над здійсненням яких ми працюємо, побудови образів майбутнього. Так, приступаючи до роботи, архітектор уявляє собі будинок, проектування якого він розпочинає, художник - ще не написану ним картину, письменник - героїв свого майбутнього роману і події, які розгортатимуться в ньому, винахідник-конструктор - нову машину, колгоспник - лани, вкриті пишними сходами, учитель - своїх учнів дорослими трудівниками. В процесі своєї діяльності людина створює образи і таких об'єктів, яких в реальній дійсності немає, не було і бути не може (наприклад, образи русалок, «килимів - самольотів», «ха-ток на курячих ніжках» і т. п.). У всіх наведених випадках створення люди-ною образів об'єктів здійснюється на основі наявного у неї досвіду. Процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймає і не сприймала, називається уявою. Створення нових образів значно поширює пізнання людиною об'єктив-ної дійсності. Воно має дуже важливе значення у всіх видах людської діяль-ності. Уява породжується потребами життя людини і передусім потребою змінити ті чи інші предмети і явища зовнішнього світу. Матеріальне їх пере-творення тісно зв'язане з попереднім перетворенням їх в образах. Уява вини-кла і розвинулась в процесі праці людей. Залежно від змісту діяльності, в якій бере участь уява, розрізняються та-кі її види, як художня, наукова, технічна та ін. Кожен з цих видів уяви має свої особливості, які виявляються в характері тих засобів, за допомогою яких створюються нові образи, в різному співвідношенні образу і слова і, до пев-ної міри, різних способах об'єктивації продуктів уяви. МИСЛЕННЯ Пізнання людиною об'єктивної дійсності розпочинається з живого спо-глядання її предметів і явищ, але ним не вичерпується. В предметах і явищах цієї дійсності існує багато таких властивостей, зв'язків і відношень, яких не можна безпосередньо відчути, сприйняти і уявити. Тим часом життя, суспі-льна практика вимагає їх пізнання. Мислення активізується, коли у нас виникають питання, на які ми не можемо відповісти, сприймаючи певні об'єкти, згадуючи те, що ми знаємо про них, уявляючи їх. Щоб пізнати безпосередньо нам не дані і в той же час істотні властивос-ті, зв'язки і відношення речей, ми вдаємося до різних спроб, експериментів, обчислень та інших дій і через них, за їх посередництвом, з'ясовуємо дійсну кількість, величину певних об'єктів, їх віддаль від нас, швидкість руху пев-них процесів, причини явищ, що нас цікавлять, закони, яким вони підляга-ють. Ми зіставляємо при цьому нові факти з уже пізнаними, виділяємо їх іс-тотні сторони, відносимо їх до тієї чи іншої категорії фактів, узагальнюємо їх, міркуємо, робимо висновки, перевіряємо їх шляхом застосування на практиці і таким чином доходимо до пізнання тих властивостей, відношень і зв'язків речей, яких ми не можемо схопити живим їх спогляданням. Ця складна пізнавальна діяльність людини і називається її мисленням. Мислення являє собою процес опосередкованого і узагальненого відображен-ня людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властиво-стях, зв'язках і відношеннях. МОВЛЕННЯ Однією з найважливіших життєвих потреб людини є потреба в спілку-ванні, в обміні думками з іншими людьми. Ця потреба задовольняється лю-диною за допомогою мови. Володіючи мовою і здійснюючи свою мовну дія-льність, люди обмінюються досвідом, знаннями, передають їх нащадкам, діс-тають можливість зрозуміти один одного і налагодити спільну роботу в усіх галузях людської діяльності. Мова є найважливіший засіб людських стосун-ків. Вона е знаряддя, за допомогою якого люди обмінюються думками і до-биваються взаємного розуміння. Будучи безпосередньо зв'язана з мисленням і тим створюючи можливість обміну думками в людському суспільстві, мова цим самим докорінно різниться від усіх інших наявних у людини засобів спі-лкування. ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ Пізнаючи навколишній світ і змінюючи його, людина не байдуже ста-виться до того, що відбувається в ньому. Предмети і явища світу, події влас-ного життя людини, стосунки з іншими людьми, суспільні події, факти з міжнародного життя переживаються людиною, викликаючи у неї задоволен-ня, незадоволення, радість, горе, обурення, захоплення, співчуття, гнів, нена-висть, упевненість в собі, сором та ін. Ці різноманітні переживання людини, в яких виявляється її ставлення до того, що діється навколо неї, до інших людей і до себе самої, називаються емоціями та почуттями. УВАГА Людина не може зразу усвідомлювати все, що її оточує. Вона усвідом-лює ті об'єкти, до яких вона уважна. Процес усвідомлення людиною світу, ві-дображальна діяльність її мозку завжди так організовується, що вона буває спрямована на певні об'єкти, на них зосереджується, внаслідок чого підно-ситься її ефективність. Інакше вона не може відбуватися. Отже, увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах. Водночас увага є необхідною внутрі-шньою умовою психічної діяльності людини. ВОЛЯ Пізнання і змінювання людиною дійсності відбувається в процесі її дія-льності. Відмінною особливістю специфічно людських практичних і пізнава-льних дій є їх свідомий цілеспрямований характер. Дії людини, зміст і засоби виконання яких підпорядковані свідомим цілям, називаються довільними, або вольовими діями. Вольові дії включають в себе процеси прагнення, бажання, постановки мети, рішення та їх виконання, які називаються вольовими процесами. В них виявляються такі індивідуальні особливості людей, як, наприклад, наполег-ливість, витримка тощо. Останні називаються вольовими якостями людини. Зазначені вольові дії, процеси і якості людини звичайно позначаються одним словом «воля» в широкому його значенні. Під волею розуміють, отже, прагнення, бажання, цілі, рішення людини, її свідомі цілеспрямовані дії, вчин-ки, її наполегливість, рішучість, витримку та інші якості. Психічні явища породжуються життям, ним обумовлюються і водно-час відіграють у ньому свою важливу роль. Пізнання людиною навколишньо-го світу дає їй змогу активно впливати на цей світ, змінювати його предмети і явища відповідно до своїх потреб. Знання людини, її свідомість, її розум, по-чуття, воля, здібності, характер - все це є її суттєві властивості, що являють собою необхідну передумову успіху її практичної і всякої іншої діяльності. Звідси і давній інтерес людей до цих життєвих явищ, який знайшов свій вияв і в художній літературі, мистецтві. Представники літератури і мистецтва не-мало доклали зусиль, щоб з'ясувати життєвий смисл того, що займає людину найбільше, - її свідомість, муки її свідомості (І. П. Павлов). Цим пояснюється і вся важливість наукового вивчення психіки.

Анализ сайтов, проверка тиц, pr
Последнее обновление ( 01.06.2014 )